Левоміцетин

Левоміцетин володіє широким спектром антимікробної дії, активний відносно багатьох грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, рикетсій, спірохет і деяких великих вірусів. Пригнічує розвиток більшості штамів сибіркових бацил, бруцел, пневмококів, кишкової палички, гемофілюсів, нейсерій, протея, пастерелл, сальмонел, шигел, стафілококів, стрептококів, а також діє на бактерії, стійкі до пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідів. Слабо активний проти клостридій, псевдомонад і найпростіших.

Левоміцетин діє бактеріостатично на мікроби, що знаходяться як у стадії спокою, так і розмноження, порушує синтез білка в мікробній клітині. Резистентність до левоміцетину у мікроорганізмів розвивається відносно повільно. Перехресна стійкість коїться з іншими антибіотиками, зазвичай, не розвивається. Після перорального введення левоміцетин швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, що вже через 30 хвилин проникає в кров, тканини та органи тварини; проходить через гематоенцефалічний бар'єр; проникає через плаценту у плід; виявляється у плевральній, перитонеальній, синовіальній рідинах і в молоці.

Найбільші його концентрації спостерігаються в печінці, нирках, легенях, селезінці. Терапевтична концентрація препарату в організмі утримується протягом 6 - 12 годин. Виводиться антибіотик з організму головним чином з сечею (80 - 90), причому 10 % в незмінній активній формі.